Омельницький
Станіслав Григорович
Розповідь
мами
Дзвонить якось Славко з роботи (а
він працює в Кіровограді) і каже мені : «Мамо, я їду додому по речі та
документи, мене забирають на війну». Це було 6 лютого, я цей день пам’ятаю як
зараз, ми з чоловіком спочатку не зрозуміли. У нас був шок, бо кожного дня по
телевізору ми бачили, що там гинуть люди, і не хотіли його відпускати. Славко ж
сказав: «Мені соромно, що там гинуть хлопці, такі молоді, і я маю бути поряд з ними».
Наступного дня він поїхав в
Новоукраїнку, пройшов медкомісію, у військкоматі підписали всі документи і 8
лютого о 8.00 його забрали у Львівську бригаду. Тоді в мене начебто земля пішла
з-під ніг, я захворіла, але йому нічого не говорила. Після Львівщини його забрали
в «учебку» в Житомир, там він був майже 3 місяці, потім відправили в Луганську
область місто Дєнєжне. В подробицях він мені нічого не говорив (знав, що я
переживаю), по телевізору показували, що солдати не доїдають, погано
забезпечені, а Славко говорив, що в нього все добре, але я відчувала, що він
хворий і хоче додому.
Пройшло ще кілька місяців, його
перевели в Дружківку, це Донецька область. Я вже не знала, що мені й думать:
говорив, що приїде у відпустку, але ні,
їх забрали в Дружківку. Пройшло ще кілька тижнів, дзвонить мені невістка
і каже, що приїде Славко. Я як завжди наготувала всього і зібралась зустрічати
сина. Стою на балконі, виходить з машини Нора і Слава, а я навіть слова не можу
сказати і не пам’ятаю, як спустилась по східцях. Я така була рада, ви навіть
собі не уявляєте, але недовго, лише 10 днів. Він всі ці дні був вдома. Боже, як
важко було знову його відпускати! Я розуміла, що відмовляти його - марна
справа. Плачучи зібрала йому сумку, їсти наготувала та й знову його проводжаю,
стримувала себе, щоб не плакати, бо йому теж
боляче. Поїхав мій син у Житомир, там був 2 місяці, потім у Луганську
область у Сватово. Там нема ні світла, ні зв’язку, дзвонить він раз у день, бо я дуже переживаю, дуже хочу,
щоб він швидше повернувся додому. З нетерпінням чекаємо лютого 2016 року, щоб
більше нікуди не відпускати нашого героя!
Немає коментарів:
Дописати коментар